ЗА БРАМОЮ ВІКІВ.
НА СТОРОЖІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Виникнення козачої сотні як територіальної і військової одиниці, участь у визвольній війні, повстаннях і заворушеннях, захист рубежів, управлінські структури

Після більш як трьохсотрічної розрухи з часу татаро-монгольської навали на землі Переяслівського князівства, першою на Дикому полі, яке починалося за річкою Ворскла, виникла Котельва.

Водночас котелевцям доводилося захищатися як від кочівників, так і від поляків, котрі після унії (об'єднання) з Литвою загосподарювали на території Литовське-Руського князівства, куди входило і правобережжя р. Ворскла, Посейм'я аж до Путивля. У лютому 1632 року король польський Сигізмунд III віддав у володіння скарбовому писарю Ф. Мировицькому у воєводстві Київському, над рікою Ворскла, два пустих городища ґлинськ і Більєьк (біля кургану Скоробір). А через десять літ тут проліг кордон між Польщею і Росією. Йшов він так:"... по р. Ворскла до Скельського городища, яке у царську сторону залишиться, а звідти за версту між Більським городищем вниз по Ворсклі..." Котельва опинилася на межі двох держав, і козаки нерідко були готові відстоювати свою незалежність із, шаблею і списом у руках, У 1638 році вони виступили проти королівських військ на р. Мерло під проводом гетьмана Півторакожуха. А вже з 1648 року у складі Полтавського полку, під командуванням Мартина Пушкаря включилися у боротьбу за незалежність України. Сотня бере участь у всіх вирішальних битвах. У 1653 році, під керівництвом сотника Г. Триполєва і отамана В. Кислиці збудована фортеця у луці річки Котельва (див. розділ "Фортифікаційні споруди"). Наступного року на початку січня в присутності представника російського уряду А. Спасителева присягли на вірність російському цареві у Котельві: сотник, отаман, писар, війт, 184 козаки, 101 міщанин. Це перші цифрові дані про Котелевську сотню. З цього часу Котельва разом з волостю Гадяцькою, по милості царя Олексія Михайловича, стає ранговою маєтністю гетьмана Богдана Хмельницького.

Глибоке вивчення топонімів району дає право говорити і про територію, яку вона займала. Із заходу та північного заходу межа пролягла річками Рубіжне, Ворскла, з півночі річкою Красна та піщаним пагорбом іменованим Красна гірка; з північного сходу та сходу—урочищами Паланка (Баланка) та Красною (Краснокутською) межею. З півдня територія сотні сягала Бордюгового поста (біля урочища Колода). Але контроль за степом сотня здійснювала значно глибше, Котельва вже мала кілька храмів.
У військовому та адміністративному відношенні сотня підпорядковувалася в 1648-49 pp. Гадяцькому полку. В 1649-54 — Полтавському, у 1661-1662 p.p. — Зіньківському, до 17 липня 1709 р. — знову Гадяцькому. По смерті Богдана Хмельницького Котельву намагались передати до Охтирського полку, який належав до Слобідської України і підпорядковувався російському уряду. Але сотня, як і полк Полтавський, царю не корились. Котельва певний час мала свого лолковника. Все ж не підтримала замислу гетьмана Івана Виговського про відокремлення до Польші, хоч 18 січня 1661 року Полтавський полковник Жученко приходив з похвалками навести на містечко орду. Після усунення з посади Виговського, у змаганні за гетьманську булаву спритнішим виявився Іван Брюховецький, його і підтримав государ російський Олексій Михайлович. Після кількох вдалих боїв, гетьман в оточенні наближеної старшини вирушив у Москву, аби засвідчити цареві свою вірність. Поки виклянчував у царя на булаву волость Гадяцьку з Котельвою, Лютеньками, Куземином та іншими містечками, у Котельві війська воєводи (німці та поляки), які служили цареві, стали "безчинствувати, творити наругу надлюдьми", "Жінок від чоловіків відіймали, вдов порочили". Незлюбили котелевці гетьмана та й самого царя. Тому частина найбільш бунтівливих козаків подалася до повстанських загонів Степана Разіна, полковника Сірка. Брюховецький, повернувшись на Україну з цілою раттю воєвод, їхньою охороною і челяддю, скоро збагнув, що цар ошукав його, урізав у правах, тому й став виявляти непокору, шукати шляхи розторгненя договору. Для приборкання бунтівного гетьмана з Білгорода рушили російські війська під командуванням воєводи князя Ромодановського. Невдовзі він підійшов до Котельви і обліг її. За фортечними стінами зберігалися фуражні запаси Брюховецького, стояв полк бунтівних запорожців. В цей час котелевці послали своїх людей до гетьмана-Правобережної України Петра Дорошенка, прохаючи у нього захисту, обіцяючи визнати його гетьманом обох сторін Дніпра. Наступила весна. Дорошенко "не барився. Зібрав козачу силу, підмовив татар і рушив із Чигирина. Брюховецький і собі поспішив до Котельви. Щоб не бути застигнутим зненацька, Ромодановський звелів насипати укріплення з боку Лихдчівки, біля Розритої могили, і з боку Мурафського шляху (розорані неподалік від нинішнього села Сидоряче). Проте закріпитися не встиг. Розправившись із Брюховецьким (1668 p.), Дорошенко не пішов відомими шляхами. Його провели під Котельву через потаємний брід проти села Ґлинськ. Ромодановський швидко відступив до Хухри, Охтирки. Дорошенко поспішив за княжими військами, але не наздогнав і повернувся під Котельву. Обеззброїв полк запорожців, який стояв у Котельві, і порубав козаків у Крупицькому лісі, за нинішнім селом Деревки.

У 1672 році на посаду гетьмана обрано Івана Самойловича (Поповича). На виборах від Котелевської сотні був присутній сотник Єрема Гнилосиренко (Глиносиренко).
Скориставшись нестабільністю у керівництві на Лівобережній Україні, напруженими відносинами з Москвою, татари 1680 р. вдалися до пограбування південних територій Слобожанщини, сіл

11 і містечок Померля. Багато взяли до полону, потерпіла і Рублівка. Потрапляли у турецьку неволю і котелевці. Зокрема, наприкінці 70-х років сімнадцятого століття опинилися у ярмі Йосип Михайлов і Семен Федорів. Після п'ятирічного перебування на каторзі вони організували повстання невільників двох морських суден. Виколовши турків, спочатку втекли до Венеції, а потім йшли на Краків, Варшаву, Київ.
Щоб надійніше захиститися від набігів кримчаків, вирішено було влаштувати вал від Перекопу (на Харківщині) до Рублівки. Згодом він був збудований. Насипали його і котелевці.
Проте недовго гетьманувалосьСамойловичу. Невдалий похідна татар його вороги кваліфікували як зраду. Гетьмана було страчено. Скарано на смерть і його сина полковника Чернігівського Григорія. Як пам'ять про той трагічний час, у Троїцькій церкві с. Котельви довго зберігався подарований сімейний срібний напристольний хрест з підніжжям та іменним надписом.

Гетьман Іван Мазепа, який заволодів булавою після Самойловича, теж виявляв приязнь до котелевців. В знак цього подарував у Преображенську церкву коштовні ризи малинового оксамиту із вишитими ликами Спасителя та дванадцяти апостолів. У містечку, як і раніше, концентрувались війська при підготовці виходу у степ проти Орди. В цей час керував сотнею Онисим Якович Гнєдич, який помер підчас походу 1704 року. Його замінив Іван Довгополий, під керівництвом якого сотня бралаучастьу Північній війні. Не поділяючи намір Мазепи щодо злуки зі шведами, частина козаків вороже прийняли війська короля шведського КарлаХІІ. Нападали на відсталі загони, а коли російські війська, забачивши ворога у посейбіччі Ворскли, покинули містечко і шведи почали облягати Котельву та руйнувати посад, сотник Іван Довгополий, городовий отаман Василь Білецький, сотенна старшина Матюша і Гнилосир з військовими товаришами змушені були вступити у переговори з королем, аби вберегти місто від руйнування. Карл XII з половиною війська став у Котельві, а потім рушив на Охтирку.

Поки козаки воювали, городовий отаман В. Білецький, який залишився у місті за сотника, змовившись з Охтирським полковником Ф. Осиповим та командувачем російськими військами Меньшиковим,сфабрикували на ім'я государя "прошеніє" —для зручностей Котельву з Гадяцького полку перечислити в Охтирський полк Слобідської України. Таким чином містечко вирвали з-під впливу гетьмана. Тепер і в Котельві мусили жити за законами, продиктованими із Москви. Ніякі протести сотника Довгополого,гетьмана Івана Скоропадського не знайшли співчуття. Царя влаштовував слабий, покірний гетьман.
Для здійснення завойовницьких планів Петру І потрібні були хоробрі воїни, і він дозволяє формувати нові сотні із заможних підпомічників. Отож і в Котельві у 1726 році вже бачимо дві сотні. Першу очолює Василь Смаковський (на цій посаді числиться ще в 1720 році), а другу—Роман Ґнєдич. Під їх керівництвом козаки брали участь у будівництві на півдні Української оборонної лінії, аби перегородити татарам дорогу на Україну.
Проте Москву не залишала думка посилити свій вплив на Слобожанщину. З цією метою у 1732-1737 роках проведена реформа Слобідських полків. Почалася вона з перепису населення, а закінчилася тим, що всіх жителів, крім дворян, духовенства і 4200 служивих козаків, записали або військовими обивателями, або кріпаками до поміщиків. У полках організовані регулярні роти. В Охтирському полку мало бути 1000 чоловік і це тоді, коли у самій Котельві налічувалось 1178 козаків. Цариця Єлизавета Петрівна, яка змінила на троні Анну Іванівну, де в чому відновила козацькі порядки. У 1747 році у котелевських сотнях налічувалось 1388 козачих підпомічників. На їх утриманні було 35 козацьких коней. Незабаром полки переодягли у гусарські мундири. Старовинні права і привілеї скасовано.
Останнім сотником у Котельві був Петро Йосипович Гнєдич, який перебував на цій посаді з 1734 по 1755 рік. З 25 липня 1765 року козацьку службу на Слобожанщині ліквідовано. Багато заможних козаків стали чумаками і хліборобами.
4 Першим командиром Охтирського гусарського полку був Іван ПодгОречані. Він мав маєток у Пархомівці.

Рублівська сотня формувалась значно пізніше. Першу звістку про неї бачимо у 1658 році. Коли закінчувалося створення Охтирського полку, Рублівка вже числиться як сотенне містечко. А в "Смотренной книге" міст Охтирського полку за 1686 рік у ній налічується 433 жителі. Хто був першим сотником у Руб.лівці, не відомо. А от коли в 1682 році встановлювали кордони між Польщею і Росією, присутнім був рублівський сотник Федір Андріїв. Рублівська фортеця розташовувалась на правому високому березі річки Мерло.
Висунута у степ, Рублівка часто піддасться нападутатар. Особливо спустошливим був набіг у 1680 році. Тоді потерпіла не лише Рублівка, ай 18 містечок покордоння. Взято в полон понад три тисячі чоловік. Тому рублівці охоче брали участь у будівництві оборонного валу, який йшов від Перекопу (Харківська область) до Рублівки,
13 часто ходили у степ на татар, укріплювали фортецю. Рублівка постійно приймала втікачів із правого берега Дніпра, де поляки насильно окатоличували українців.
Коли у 1692 році гетьман Мазепа готувався до виступу проти татар, то на підмогу пішли і російські війська під командуванням князя Шереметьєва. їх місцем зустрічі мала стати Рублівка. Проте, дізнавшись про військові сили зібрані на Померлі, татари відступили глибоко в степ. Та й шведи, вдершись на Слобідську Україну (1708 p.), не минули Рублівки, спалили посад. (Перед цими подіями у сотні під командуванням Прокопа Семенова було 287 козаків). Почався весняний розлив і російські війська не встигли переправитися вслід за мазепинцями на Опішнє. Тому обоз, гармати генерал Брюс наказав заховати у Розриту Могилу.

Спільними силами козаків і російських військ вдалося потіснити татар у степ. Скоротилось число набігів, і Рублівцізажили заможніше, але неспокійно. Тепер уже насторожували царські укази. Адже планомірно урізались козацькі права. А з ліквідацією козацької служби та фактичним покріпаченням невдоволення селян і козаків різко зросло. У 1765-66 роках із села Писарівка (Мар'їне>чвід сотника Кобиляцького втекло кілька селян, потім вдалися до самовільної вирубки лісу. Гайдамацький загін, до якого увійшли рублівці, деревківці, на хуторі Богаєвського забрав кількох коней, напав на маєток Шидловського. А коли гайдамацький рух пішов на спад, і було покарано ватажків повстання під назвою "Коліївщина", у Котельві, "ноября первого дня" 1768 р. визволено з-під варти селянського гетьмана Максима Залізняка. У 1771 році гайдамаки знову з'явилися під Рублівкою і Котельвою.

До складу Рублівської сотні входили: містечко Рублівка, села Мар'їне, Дем'янівка, Лихачівка, Солрницівка (Шевченкове), Півні. Треба зазначити, що Охтирський полк, до якого входила Рублівська сотня, не брав участі в розгромі шведів під Полтавою, а стежив за рухом бунтівних запорожців.
Збереглися дані і про Більську сотню. У1654 році до неї входили сотник, отаман, писар, війт, бурмистр, 54 козаки і 115 міщан.
Доцільно розглянути і організацію управління. Це краще видно на прикладі котелевських сотень.

На чолі сотенної адміністрації стояв сотник. Для його обрання у містечко приїздив хтось із генеральної чи полкової старшини. Обранець одержував корогву (сотенний прапор). Діловодством відав писар. А ще до сотенної старшини входили хорунжий і осаул. Вони відали списками сотні, озброєнням, обмундируванням козаків, постачанням і військовим навчанням. Сотня поділялася на курені на чолі з курінними отаманами. Селянськими справами відали війти. У сотнях були городові отамани, їм підкорялися козаки, війтам — міщани і селяни.

Городовий отаман був помічником сотника. Сотенна адміністрація зосереджувала у своїх руках адміністративну, військову і судову владу на території сотень. Містечко Котельва у різні часи мало не однакові права. На чолі міського уряду (магістрату, ратуші) стояв війт. Йому допомагали бурмистр і райці. Посада війта виборна, обранець на цю посаду затверджувався. На міську владу покладався обов'язок наглядати за порядком у місті.
До складу міського суду входили війт, бурмистр, райці.
За переказами старожилів, у Котельві на площі, де нині готель, були лава покари і стовп ганьби.